Американські банки просять допомоги у федералів.
Організовані злочинні угруповання, що практикують так звані «романтичні» шахрайства (базуються вони зазвичай у Південно-Східній Азії), не лише видурюють у людей гроші – що саме собою не надто приємно – а ще й цілком можуть зруйнувати комусь життя. Солодка пастка інтернет-стосунків, захована за фальшивими аватарами у соцмережах, руйнує родини і доводить декого до банкрутства, а декого – навіть до суїциду. Банкіри США б’ють на сполох, і просять допомоги федерального уряду – щороку внаслідок любовних шахрайств американці втрачають мільярди доларів, а з огляду на те, що не всі постраждалі повідомляють про свої втрати, реальна сума може становити десятки мільярдів.
Здавалося б, в чому проблема? – не хочеш, щоб тебе дурили, не давай себе обдурити. Однак не слід забувати, що зловмисники по інший бік монітора – дуже хороші психологи (інакше їхні незаконні прибутки не сягали б таких захмарних цифр). Вони складають профіль майбутньої жертви на основі інформації, яку та публікує в соцмережах (а це насправді геть не складно). З найневинніших і найкоротших дописів можна багато зрозуміти про прагнення, цілі і цінності потенційного об’єкта шахрайства; про те, чи є той зараз самотнім, чи задоволений він стосунками або шлюбом, і чи перебуває у пошуку «того, сам не знаю кого». Якщо контакт встановлено і є ознаки, що жертва зацікавлена у спілкуванні, повідомлення від шахраїв можуть надходити майже невпинно. Зловмисники роблять усе, щоб переконати жертву – вона спілкується з реальною людиною. Під їхній вплив потрапляють всі: молоді і старші люди, чоловіки і жінки, будь-якої раси, віри та сексуальної орієнтації – спільне в них прагнення любові і прийняття. Зазвичай не надто емоційні правоохоронці називають «любовних» шахраїв покидьками.
Коли зловмисники розуміють, що жертва в них на гачку, мова незмінно заходить про гроші. Варіантів безліч – вони можуть попросити про оплату дорогого лікування чи фальшивої операції, запропонувати 100 % вигідні і безпечні інвестиції, або їм треба десь взяти гроші на квиток з якогось кінця географії до США – і зайве казати, що єдина операція, яка насправді потрібна шахраям, це трансплантація совісті, інвестиції ніколи не окупляться, бо компаній, куди вони вкладалися, не існує, а коханий чи кохана зникнуть з обрію, щойно гроші «на квиток» опиняться на їхньому рахунку. Особливого поширення такі злочини набули під час пандемії – але навряд чи їхня кількість зменшиться після скасування карантинних заходів.
Банкіри, які порушили це питання, зазначають, що чинне законодавство змушує їх надавати клієнтам доступ до особистих коштів, навіть за твердого переконання, що тут працює шахрайська схема. І, звісно ж, збитків жертвам ніхто не відшкодовує – бо всі перекази коштів здійснювалися добровільно. А наслідки бувають вельми печальними – аж до суїцидів. Американські фінансисти вбачають можливість протидії романтичним шахрайствам у негайному блокуванні зловмисних акаунтів (хоч і розуміють, що відкрити потрібну кількість нових – аж ніяк не проблема), в постійному інформуванні клієнтів про ризики подібних «стосунків» і в ухваленні нових законів та положень, які дозволять правоохоронцям ефективніше відстежувати і притягати до відповідальності зловмисників, хай би в якій частині світу ті перебували.
